Приветствую Вас, Гость

Бабинська церква Івана Богослова

     Так сталося, що незадовго до проголошення незалежності України велика частина парафіян села Бабина забажала слухати відправи служб Божих у своїй церкві на рідній мові. Їхню волю підтримав митрофорний протоієрей Іван Галяс. Інші миряни не відмовилися від традиційного вжитку старослов’янської. Створилася конфліктна ситуація, котра нічого доброго не віщувала. Щоб не допустити серйозного міжконфесійного протистояння, пастир порекомендував новоутвореній громаді шукати інше приміщення. Вибір впав на римо-католицький костел, збудований за польської влади, в 1938 році. Зі вступом на наші землі полків Червоної Армії це приміщення було передано місцевому цукровому заводу під склад готової продукції. За таким призначенням культова будівля використовувалася і в роки німецької окупації. Гірше того, гітлерівські вояки влітку 1943 року мали намір утримувати тут обозних коней. Проте місцевим людям вдалося їх упросити, аби так не чинили. Після війни впродовж довгих літ костел знову був заводським складом. І лише десь у сімдесятих роках його переобладнали під Будинок культури. Про те, що це міцне цегляне приміщення колись було культовим, нагадувала лишень його дивна висота зі слідами знятих гостроверхих веж.

     Перед розвалом Радянського Союзу, в період зародженння глибокої економічної кризи, на відпочинок молоді з державної казни виділялося дуже мало коштів. У згаданому приміщенні почала осипатися штукатурка на стінах з’явилися дірки в покрівлі, підлозі. У 1991 році за ініціативою Ганни Боліщук група мирян села звернулася до дирекції цукрозаводу з проханням віддати в оренду ту будівлю під церкву. Одержавши дозвіл, люди гуртом взялися приводити її до ладу. А невдовзі Рівненська єпархія виділила священника. Першим настоятилем був Іван Дуда. Він і освятив приміщення та престол на честь давнього покровителя бабинців Івана Богослова.

  Оскільки від материнської парафії відійшло багато досвідчених організаторів богослужінь та виконання православних ритуалів, таких, як дяк Степан Клюфас, старости Ганна Боліщук, Олександр Василець, Микола Вашенюк, хористи Леонід Філенюк, Олександр Лаврук, Антон Чернюк, Любов Велігурська, Єва Фейлик, Ганна Даюк, Марія Глівчук, Надія Кожан та немало інших, то й розпочати богоугодну справу на новому місці виявилось не важко. Тим більше, якщо при цьому врахувати підтримку кількох сотень прихильників українізації богослужінь. Складніше було з реконструкцією зовнішнього та внутрішнього виглядів новоствореної церкви. Загалом за капітальні роботи взялися лише тоді, коли приміщення отримала релігійна громада УПЦ Київського патріархату. Потребувалися немалі кошти, матеріали та й досвідчені фахівці. Головними організаторами цього процесу стали призначені настоятелі. Коли звільнився перший із них, деякий час на парафії перебував обласний благочинний Хома Пасічник, який перебрався до Бабина.

     20 квітня 1999 року на парафію прийшов священник Валентин Третяк. Він тут і залишився з парафіянами ділити труднощі та радощі. На його долю випало чи не найбільше турбот. У тому, що можна було виконати власними силами, опиралися на таких майстрів, як Іван Трохимчук, Богдан Гармата, Аркадій Мосійчук. Їхніми руками зведено дзвіницю, виготовлено куполи, перекрито дах, полагоджено підлогу тощо. Деякі художні роботи на доброчинних засадах виконав Микола Годун. Не обійшлося і без запрошення спеціалізованих бригад. Особливо, коли наблизились до розписування стін храму, виготовлення стилізованих царських воріт, заміни старих вікон на герметично ущільнені.

     З розповідей учасників реконструкції релігійної споруди і очевидців відомо, що біля неї щоденно трудилося близько 20 трудівників. Зокрема немало помічників та підсобних робітників. Їх організовували Микола Дубич, Петро Омельчук, Валерій Божок. Останній із названих парафіян так захопився дорученою справою, що невдовзі й сам вступив у духовну семінарію, після закінчення якої очолив православну громаду села Подолян.

   Комплект дзвонів церкві Івана Богослова подарував виходець із Бабин Брій Білоусов. На них духовні мелодії вибиває священник Валентин Віталійович, виношуючи ідею придбати електронні дзвони, звучання яких буде чути не лише в селі, але й далеко за його межами.

        Біля церкви знаходиться могила загиблих воїнів - визволителів років  Великої Вітчизняної війни.  

     Габаритні розміри церкви становлять: загальна площа –299,9 м2, зала для богослужіння займає:  94,3 м2 ,  вівтар – 32,5 м2 , паламарка – 12,4 м2,   підсобка -  25 м2 , коридор  - 16 м2,  каса –5, 9 м2 .Храм збудований з каменю та цегли, перекриття  - дерев’яне, покрівля – оцинковано - залізна, підлога  - паркет дерев’яний. На другому поверсі східцева клітка – 13,5 м2 ; хори – крилос займають – 25,2 м2 .Дзвіниця  розташована разом з церквою.

 

 

 

 

(З книги Спиридона Кравчука
 „Святині землі Дорогобузької”).